35 років відновлення Незалежності України: шлях, що тривав століттями
24 серпня Україна відзначає найбільше державне свято - День Незалежності. Цього року дата особлива: минає 35 років відколи Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України та створення самостійної української держави. Цей документ спирався на Декларацію про державний суверенітет від 16 липня 1990 року, а остаточно був підтверджений волею народу на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991-го.
Але 1991 рік - не початок, а кульмінація багатовікового прагнення українців до власної держави. Тому, відзначаючи цю річницю, доречніше говорити не просто про проголошення, а про відновлення незалежності - адже українці боролися за право на самостійне державне життя задовго до розпаду СРСР.
Незалежність і воля як основоположні цінності
Для українців прагнення до свободи завжди було рушійною силою, яка допомагала зберігати власну ідентичність навіть у найтяжчі періоди бездержавності. Кожна спроба відновити державність - хай навіть коротка й трагічно обірвана - була черговим кроком у безперервній традиції українського державотворення.
Віхи боротьби за державність
1918 рік - Українська Народна Республіка. Розпад Російської імперії внаслідок Першої світової війни та революційних подій відкрив українцям шлях до державності. 17 березня 1917 року в Києві постала Українська Центральна Рада, яка згодом ухвалила чотири Універсали. Вирішальним став IV Універсал від 22 січня 1918 року, яким Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським проголосила повну самостійність УНР. За документ проголосували 39 із 49 членів Ради. Того ж дня, коли більшовицькі війська насувалися на Київ, депутат Микита Шаповал наголошував, що єдиний вихід - проголосити незалежність, аби Україна могла постати твердо на міжнародній арені.
1919 рік - Злука УНР та ЗУНР. 1 листопада 1918 року у Львові українці Галичини підняли повстання, відоме як "Листопадовий чин", і створили Західноукраїнську Народну Республіку. 22 січня 1919 року, на річницю IV Універсалу, УНР та ЗУНР об'єдналися в єдину соборну українську державу.
1939 рік - Карпатська Україна. 15 березня 1939 року Сойм Карпатської України на чолі з президентом Августином Волошиним проголосив незалежність краю зі столицею у Хусті. У день проголошення на державу напала Угорщина, і Карпатська Січ стала першою в міжвоєнній Європі силою, яка зі зброєю в руках чинила опір союзникам нацистської Німеччини.
1941 рік - Акт відновлення Української Держави. 30 червня 1941 року у Львові Організація українських націоналістів під проводом Степана Бандери проголосила Акт відновлення Української держави та сформувала уряд на чолі з Ярославом Стецьком. Німецька окупаційна влада не визнала цей акт: почалися репресії, а сам Бандера був заарештований. Попри це, похідні групи ОУН до кінця липня встановили українську владу у 187 районах Західної та 26 районах Правобережної України. Згодом боротьбу продовжила Українська повстанська армія, що діяла на два фронти - проти нацистів і проти радянської влади, а Українська головна визвольна рада координувала визвольний рух під гаслом "Свобода народам! Свобода людині!".
1960–1980-ті роки - мирний спротив. Українська Гельсінська група, заснована для сприяння виконанню Гельсінських угод, стала першою легальною правозахисною організацією в УРСР і відкрила ненасильницький, правовий шлях до незалежності. Митці-шістдесятники боролися за вільний розвиток української мови й культури, готуючи ґрунт для національно-демократичного руху.
1990–1991 роки - відновлення державності. Демократизація в СРСР і вибори 1990 року дали Україні перший частково демократично обраний парламент. 16 липня 1990-го Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет. Спроба державного перевороту в Москві 19 серпня 1991 року стала останнім поштовхом: 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90,32% громадян підтвердили цей вибір, зокрема 54,19% - у Кримській АРСР, 83,90% - у Донецькій і 83,86% - у Луганській областях. Референдум остаточно унеможливив спроби зберегти СРСР у будь-якій новій формі.
Ціна незалежності
Кожен з цих етапів був оплачений життями тих, хто боровся за вільну Україну - зі зброєю в руках і без неї, роками, проведеними в таборах, в'язницях і психіатричних лікарнях. Проголошення незалежності 1991 року відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР і остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної імперії.
Незалежність сьогодні
Сьогодні незалежність України знову випробовується на міцність. Росія веде проти України жорстоку війну, яку в Інституті національної пам'яті називають Війною за Незалежність - через її екзистенційний характер і спрямованість на заперечення української державності та знищення національної ідентичності. Ця війна є відтермінованою в часі: після 1991 року Росія не припиняла політичного, економічного, культурного й релігійного тиску на Україну - від суперечок довкола Чорноморського флоту в Криму та коси Тузла до газових і торговельних воєн.
Незалежність України сьогодні - це не лише внутрішня справа. Вона є головною перешкодою для російського імперіалізму, що прагне розділити Європу на сфери впливу, і водночас - запорукою вільного розвитку всіх європейських держав і народів. Фундаментом, що гарантує українцям гідне майбутнє, залишаються вільна держава, відповідальне громадянське суспільство та потужний сектор безпеки й оборони.
Слово істориків і політиків
В'ячеслав Чорновіл ще у 1996 році застерігав Захід від ілюзії, що підтримка Росії наблизить її до демократії, наголошуючи, що імперська структура й демократичні цінності - поняття несумісні, а прагнення України до незалежності завжди було прагненням до Європи.
Історик Сергій Плохій зауважує, що з грудня 1991 року співіснують дві моделі пострадянського простору: незалежність, за яку послідовно виступає Україна, і модель обмеженого суверенітету під контролем Росії - конфлікт, що залишається невирішеним і донині.
Віктор Ющенко наголошував, що українська історія XX століття - це історія постійних спроб повернути державність: від Павла Скоропадського й Августина Волошина до Степана Бандери, і що правдива історія - необхідна умова для становлення справжнього суверенітету.
35 років тому Україна відновила те, що належить їй по праву, - власну державу. Сьогодні, у Війні за Незалежність, ми продовжуємо ту саму боротьбу, яку вели покоління українців до нас.
