«Стоп домашнє насильство!»
Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, або Стамбульська конвенція — міжнародна угода Ради Європи, яка криміналізує та попереджує насильство проти жінок та дівчат та захищає постраждалих. Йдеться про: домашнє насильство (включно з психологічним та економічним), сексуальне насильство (зґвалтування, зокрема й шлюбні, та сексуальні домагання), убивства честі та інші злочини, виправдовувані «честю» (обливання кислотою, спалювання вдів, вбивства наречених, смерть за посаг), калічення жіночих геніталій, примусові стерилізації, аборти[en] та шлюби, переслідування (сталкінг) та інше насильство, асоційоване зі статтю. Конвенція визначає насильство проти жінок порушенням прав людини та формою дискримінації і пропонує системні та контрольовані стратегії викорінення цих явищ.
Відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі, Туреччина, набула чинності 1 серпня 2014 року і є постійно відкритою до підписання будь-якою країною світу. 12 березня 2012 року Туреччина першою ратифікувала Конвенцію, а вслід за нею — 36 країн з 2013 до 2022 року (Албанія, Андорра, Австрія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, ПівнічнаМакедонія, Польща, Португалія, Румунія, СанМарино, Сербія, Словенія, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чорногорія, Швейцарія, Швеція). Станом на квітень 2022 року конвенція підписана 45 країнами та Євросоюзом.
Україна, одна з країн-авторок Конвенції, підписала Конвенцію 7 листопада 2011 року, а ратифікувала — 20 червня 2022 року. 18 липня документи про ратифікацію документу було передано заступнику генерального секретаря Ради Європи Бьорну Берге.
Метою конвенції є запобігання насильству, захист постраждалих і «покінчення з безкарністю злочинців». Конвенція не вимагає узаконення одностатевих шлюбів чи іншої регуляції особистого життя, не стосується сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності чи трансгендерності, а також не регулює сімейні структури: вона не містить визначення «сім'ї» і не сприяє певному типу сімейних умов. Конвенція захищає не лише жінок, а також не регулює релігійні норми чи вірування.
«Конвенція, безумовно, не стосується припинення статевих розбіжностей між жінками та чоловіками. Ніде в Конвенції не передбачається, що жінки та чоловіки є або повинні бути «однаковими»». |
|
|
— Пресреліз Ради Європи, листопад 2018 |
Попри це, частина релігійних, ультраправих та консервативних сил, що протистоять імплементації та ефективній дії Конвенції, відстоює думку, що конвенція має на меті просування «ґендерних ідей». У березні 2021 року Туреччина скасувала свій підпис і ратифікацію Конвенції з формулюванням, що вона використовувалася для «нормалізації гомосексуальності».